…А нам своє робити…
Павло Тичина
Цей рік кардинально змінив наше відношення до життя! Обставини змусили нас, українців, галопом пройти усі чотири стадії прийняття!
Заперечення. Бо таки дійсно було важко повірити, що війна вже вломилася в кожну домівку. Бо віри не йняли, що танки вже псують нашу Україну. Бо ще не вірилося, що одна дурнувата людина може так збурити народ, і ті слухняно підуть вбивати українських дітей!
Гнівилися, бо не могли достукатися до сердець і свідомості родичів і друзів з росії. Вони нас вчать, як нам жити на нашій землі! Вони виправдовують і заохочують звірства! Гнівилися й дивувалися відсутності бодай найменших материнських інстинктів у російських «женщін». Гнівилися, коли дізнавалися про здичавілість і звірства окупантів. Боже, як смішно виглядають зараз наші тодішні заклики до росіян схаменутися і зупинити війну!.. Не схаменулися і не спинили…
Торг був, напевно, самим коротким етапом, а дехто його проскочив, бо не збирався торгуватися. Та й попередні торги показали всю ницість і ненаситність ворога…
І далі — прийняття! Ні, не прийняття окупанта, а прийняття боротьби з окупантом! Так, у нас війна, ми маємо бути сильними! Так, це випало на нашу долю, ми в якомусь сенсі обрані… Вимушено поєднали виконання основної роботи з роботою в ТРО, з волонтерськими обов’язками.
Незламні?! Ще й які «зламні»! Ламалися щовечора, щоночі, плакали, але самі себе лагодили і зранку продовжували боротьбу — кожен на своїй ниві.
Лютий місяць... Сирени щогодинно, люди бояться відійти від домівок і сховищ. Транспорт не працює, проблеми з пальним… У розпачі телефонують наші клієнти: «Що робити? Запасу фітокомпозицій немає, у мене лишається на денці і це — на два дні!..» «Я не вирвуся до вас, бо нема як добратися, а мені дуже треба!..» Виручив мій двоколісний друг — Ровер.
На велосипеді в сніг і ожеледицю розвозила замовлення по Білій Церкві і ближніх селах. На всіх блокпостах хлопці вже взнавали і жартували. Ото тільки боялася, аби колесо не пробити, аби не навернутися десь на крижаній дорозі. Але, Бог добрий, вберіг, і всі отримували фітокомпозиції вчасно й не переривали лікування.
Березень, початок квітня… На селах люди «кучкувалися», попередньо робили замовлення телефоном і в призначений час чекали в узгодженому місці десь на зупинці, бо мені одній простіше приїхати, ніж їм, п’ятьом чи десятьом, та й дешевше…
А водії-маршрутники теж звикли і без мене не їхали з села, якщо я трішечки не встигала, чекали, бо знали, що рейс — один на день, і я не матиму, чим виїхати…
Місто опустіло, білоцерківці масово виїхали у безпечні місця, обжилися-освоїлися і вже стали шукати, де б узяти ліки «Зеленої планети Земної». Не скрізь вони є. А наші клієнти, вони — НАШІ, вони аналогів не хочуть! Телемости з порадами в режимі «питання-відповіді», онлайн консультації по вайберу були щоденними. Дарма, що інтернет «кульгав», люди терпляче чекали, поки нормалізується відеозв’язок, і робота продовжувалася. А фітокомпозиції передавала волонтерами, які мали поїздки в те чи інше місто. Отак злагоджено і пережили ті часи, аж поки пошта не відновила роботу. Далі стало трохи легше…
Але відеозв’язок не завжди замінить індивідуальні огляди і контакти. Як пожартувала одна наша постійна клієнтка: «Ви мене приручили, я тепер до чужих рук не піду!» Це й підштовхнуло виїздити в інші міста для проведення індивідуальних прийомів, де перебували наші клієнти.
Хочу принагідно подякувати Орисі Козирі з Бучачу Тернопільської області. Вона надала приміщення свого фітомагазину, та ще й взяла на себе усю організаційну роботу. Біженці з Білої Церкви в Бучачі зустрічали мене, як рідну! Імісцеві теж мали змогу потрапити на індивідуальний прийом, отримати призначення і фітоліки «Зеленої планети Земної».
Важливо, щоб хвора людина не почувалася покинутою навіть у важкий воєнний час! Коли можна отримати не просто фітокомпозиції, а й супровід у лікуванні, збільшується довіра до запропонованого нами методу і підходу до оздоровлення людини.
В Білу Церкву біженці теж приїхали. З діточками… І кожна організація, кожен гурток взяли на себе якусь частку обов’язку розважити цих людей, перемкнути увагу. Ми теж підключилися. Проводили для дітей заходи, де розповідали про цілющі властивості рослин. Навіть чаї заварювали з різними квітами! То вдома вони трави не вживають, а у нас кричали «дайте ще!», «налийте добавки!» Звичайно, ми підбирали трави, які заспокоюють, відновлюють органи, та ще й щоб були приємними і гарними. Дали можливість діткам відчути естетику фіточаювання. А ті, хто тільки навчається читати, отримали в подарунок «Абетку Наталі Земної».
Чи хворіють військові? Наші воїни, хоч і титанові, але теж люди. Хворіють, та про свої болячки нікому не кажуть. Але… Грибок на ногах, мозолі до крові, герпеси, опіки, застуди, геморої, проноси… А суглоби як їм болять! Терплять… А животи! Що вони їдять?! Не завжди є можливість супчик посьорбати. Печиво, хліб з тушонкою частіше, причому бігом, пожували, ковтнули — і до роботи . Або наїдаються «про запас», бо невідомо коли наступного разу вийде поїсти. А потім телефонують: «Алін, ми тут того… Не треба було ту концерву їсти, але ж поїли, і у нас того… понос у всіх…» І бігом шукаємо дубове листя, деревій, звіробій…
Усі військові, що мають мій номер телефону, завжди можуть проконсультуватися, як помогти собі «підніжними травами», якщо немає таблетки. Десь з глибини пам’яті, досвіду свого та набутого за роки співпраці й навчання у Наталі Петрівни, витягую інформацію про усі трави місцевості. Могли ж якось козаки себе лікувати травами! І сучасні козаки теж лікуються травами. Омела, кропива, лопух, кульбаба, хвоя таки помагають! Навчила вояків самостійно робити собі мазі з сала і лікарських трав, бо що тої аптечної пляшечки чи тюбика на всенький їхній бойовий колектив! З наших фітокомпозицій особливо нахвалюють САНАТ, ФІТОВІР, ДІАМАНТ, АРНІКУ, ГРИПОЛІК, ЗОЛОТНИК, СТИМОВІТ, ВІТАЛОНГ… Позитивні відгуки маємо на мазі ЦІЛЮЩА і ЛІЛЕЯ.
Зупинюсь окремо на застосуванні ДІАМАНТУ і СТИМОВІТУ. Річ у тім, що на нервовому ґрунті у військових і цивільних дуже підскочили показники цукру у крові. Я можу постійно казати: «не нервуйте», «не читайте», «не слухайте»… Але ми всі наразі припнуті до новин з фронту і з окупованих територій. І кожна жива людина переймається, співчуває, сприймає все близько до серця. Тому важливо помогти собі реабілітуватись. У нашій Білоцерківській Здравниці «Зелена планета Земної» щоденно всі бажаючі можуть перевірити свій рівень цукру в крові. Мушу сказати, що кожному третьому призначаю ДІАМАНТ, бо вже треба. А СТИМОВІТ — коли бачу, що людина реально не може сама себе взяти в руки.
Та ми й себе підтримуємо цими фітокрапельками! Не можемо дозволити собі ставати слабкою ланкою в ланцюжку. Нам ще Україну відбудовувати!
А ще кажуть «Шукай рукам діло, щоб голова не боліла». Займаймо себе побільше ділом, залучаймо до себе якомога більше людей… Бо «нам своє робити», людей лікувати треба…
ЗСУ і Природа, у які ми всі залюблені, поряд з нами!
Аліна ПАСТОВЕНСЬКА,
керівниця Білоцерківської Здравниці «Зелена планета Земної» №5,
м. Біла Церква, вул. Шевченка 67, тел. (098) 662 44 06
