Бібліотека

Чорнокорінь лікарський

З давнини до нас дійшло чимало елементарних практичних знань. Наприклад, нащо труїти хімією мишей і пацюків, наражаючи на небезпеку себе, тварин, забруднюючи довкілля, коли є рослина, запаху якої гризуни не переносять, нізащо не залишаться там, де його почують. Колись так захищали хати й комори, коріння і траву восени клали в бджоляники, навесні — висівали біля пасік та в садках.

Дуже непогано! — скажете ви. — Та що то за диво-рослина, де її шукати? В давнину її називали собачий язик, собача медунка, куряча сліпота. Ботанічна назва — чорнокорінь лікарський (Cynoglossum officinale). І шукати нема потреби, бо росте він майже скрізь – на полях, пустирях, уздовж доріг, біля житла або в садку.

Придивіться до рослини заввишки 30-90 см, з м’яким опушенням сизуватого відтінку. Дрібні квіти, зібрані на верхівках у волотисті суцвіття, на початку цвітіння брудно-рожеві, потім стають фіолетовими. Характерною ознакою, окрім темного кольору, є специфічний «мишачий» запах кореня. Примітний чорнокорінь на пасовиськах — він буде бовваніти серед трави, і жодна худоба не наважиться його з’їсти. Сморід застерігає, що рослина отруйна.

Всі частини містять токсичні алкалоїди: циноглосин, циноглосеїн та глюкоалкалоїд консолі­дин, які обмежують застосування рослини в медичній практиці. Але «лікарським» чорнокорінь названий не випадково. У минулому ним вгамовували будь-який біль, припиняли судоми, робили відхаркувальні засоби від кашлю та кровохаркання, шлункові засоби від проносів, особливо кривавих, ліки від гнійної інфекції.

Звісно, завжди пам’ятали про небезпеку: ліки готували досвідчені травознаї і застосовували дуже маленькими дозами. Для настою брали менше чайної ложки сировини на склянку окропу, вживали лише по пів чайної ложки тричі на день. Коли ж лікувалися соком, ретельно рахували краплі: тричі за день пили всього по 2-3 краплі, розведених у воді.

Нині внутрішнє застосування чорнокореня лікарського є абсолютно не виправданим! Завжди можна знайти інші, безпечніші, та не менш цілющі трави.

Краще користатись ним зовнішньо, наприклад, для місцевої анестезії при забитті, пораненні, переломі. А ще для прискорення зростання кісток подібно до живокосту — вони близькі родичі. В разі артриту, крім знеболення, чорнокорінь знімає запалення, так само, як у випадку запальных захворювань шкіри, фурункулів, опіків, виразок, навіть пухлин.

Способи застосування

До ураженого місця можна прикладати потовчений свіжий корінь. А з відвару сухого кореня робити лікувальні ванни, обмивання, примочки та компреси.

4 ст. л. подрібненого кореню на 1 л окропу, проварити 15 хв., настояти в закритому посуді 12 год., процідити.

З настоянки кореня на горілці (1:10) готують розтирання. Для примочок і компресів можна подрібнити і розпарити сухе листя або траву, загорнувши його в марлю.

Для лікування винайшли мазь: одну частину свіжого товченого кореня (або порошку сушеного кореня) на чотири частини жиру.

Чорнокорінь — сильнодіюча рослина, раніше ним загоювали навіть рани від укусу гадюки чи скаженого пса. У моєї бабусі завжди був порошок чорнокореня для таких випадків. І сьогодні він може послужити першою тимчасовою допомогою, якщо немає можливості негайно викликати «швидку».

Перевірено на власному досвіді

З досвіду народної медицини відомо, що рослини, які лікують укуси часто мають і протипухлинну дію. Колись довелось скористатися цією особливістю чорнокореня. У пацієнта була велика рана, що довго не заживала, гноїлася. Лікарі діагностували рак шкіри і відмовились від хворого.

Трапилось це восени. Трави, яку заготовляють під час цвітіння, в запасі не було. Але вдалося відшукати однорічні корені. Саме їх збирають восени або ранньої весни. Адже чорнокорінь дворічна рослина: цвіте на другий рік, після цвітіння відмирає. Почали з припарок з подрібненого кореня. Вони дали хоч невелике, та покращення, вселили віру в хворого, а разом і в мене.

Сік кореня з водою зміг зруйнувати пошкоджений епітелій, почали відторгатись його омертвілі частини. Натомість з’явились рожеві маленькі пуп’янки нових клітин, утворився нормальний, не келоїдний рубець. Рана загоїлась і більше не турбувала. От вам і народна мудрість!

Наталя Земна