Бібліотека

Хвороба – не вирок, а сигнал для пошуку засобів лікування

Про невиліковні недуги і природні можливості

Про те, що невиліковних захворювань немає, ще знала моя старенька дев’яносто дев’ятирічна бабуся, котра зналася на травах і впевнено говорила, що Бог подбав про всіх, нікого не обійшов і ні  про що не забуває. Тому і послав на землю своїх живих посланців – рослини, щоб усі вони лікували людські хвороби. А людям, у свою чергу, дав розум, інстинкт, інтуїцію, мудрість, аби вона знаходила сама ті рослини у такій кількості, щоб допомогти організмові впоратися з будь-якою недугою. І це цілком природно. Адже кожна людина – дитя природи, яке росте у її материнському лоні, а отже все живе, що її оточує, створене для того, аби бути корисним одне для одного, бути порятунком, як кажуть, від усього злого і лихого. І не вина природи в тому, що людина часто нехтує її цілющими скарбами, віддаляється від джерел, не прислухається до мудрих звичаїв і традицій своїх пращурів. Та на щастя завжди були серед великої кількості людей одиниці чи десятки, які не тільки не забували, а й постійно відкривали все нові і нові секрети живої природи.

Такі натхненні цілителі з покликанням досліджували всі грані природних скарбів, перевіряли їх на практиці  і поширювали серед людей. Передавали, як естафету, з покоління  до покоління. Тому і дожили до наших днів, століттями випробувані ті рецепти. Створені на основі лікарських рослин, що складають нині базу народної медицини і, зокрема, «Зеленої планети».

Глибоке переконання моєї бабусі, що від усіх хвороб природа має ліки, передалося і мені. За десятки років моїх спостережень, досліджень це знайшло практичне підтвердження.

Можливо саме тому мене часто дивують висновки деяких вчених сучасної офіційної, доказової – як її ще люблять нині називати, медицини про те, що є захворювання невиліковні. А звідси і відповідне ставлення до них. Я вважаю, що це не по-людськи. Залишати хворого сам на сам із хворобою –  аморально, тим більше, коли це люди старшого віку або ще зовсім молоді і навіть діти.

Чи не тому рік у рік молодшають хвороби – одні через брак досвіду у лікарів, інші – тому, що їх заздалегідь віднесли до невиліковних – через те, що немає серед імічних препаратів чим ї лікувати. Ось, наприклад такий суворий « вирок» винесли хворобі Паркінсона( розсіяному склерозу) тільки тому, що досі не з’ясували точно механізм розвитку цієї тяжкої недуги. Її причину нібито і визначили, але не впевнені у точності.  Ми ж лікуємо цю хворобу ПАРКІСТЕНОМ.Теж саме можна сказати і про цукровий діабет. Є багато різних версій щодо причин його виникнення, але ж хворим від цього не легше. Їм пропонують звикнути, як до способу життя. Або візьмемо захворювання нирок – гломерулонефрит, вірусні захворювання, оскільки навіть сильними хімічними препаратами можна швидко знищити людину, ніж сам вірус, який проник у клітину. А, можливо, потрібно не вбивати вірус, а підсилити сам організм і спрямувати його на боротьбу з вірусом. Ми в своєму арсеналі маємо ГЛОМЕРАН.

Можна назвати ще добрих два десятки хвороб так званої «невиліковної» групи. Але ж це безглуздо! Бо виходить, що Бог не правий, і його природні ресурси обмежені. Можливо, ми обмежені у таких висновках.

Тому не потрібно доводити величезній армії вчених і практикуючих лікарів, у тому числі цілителів, травознаїв а краще кинути свої сили і знання на пошуки відхилених, забутих, недосліджених як слід природою даних ліків, поки ще не зовсім пізно. Поки що людство живе на землі.

Звичайно, це вимагає часу: результати можуть бути наслідком тривалих пошуків, а іноді навіть і випадковими. Хоч усі ми знаємо, що наше слово «випадок» не зовсім точний вислів. Краще сказати доля. У таких випадках я завжди згадую притчу про ветеринара, якого викликали аби допомогти коневі, який майже не мав сили аби піднятися. І ветеринар виніс вердикт « Доріжте, щоб не мучився». Але господареві було шкода підняти руку на тварину, яку сам виростив і яка виручала його у скрутні хвилини, багато років виконувала не те що важку, а часто навіть непосильну роботу… «Може краще відпустити його на лоно природи, щоб не бачити її смерті,»- подумав про себе господар. Так і зробив. І яким було його здивування, коли через кілька тижнів кінь повернувся до господаря живим і здоровим Це не казка про коника-горбоконика – це дійсність. А все тому, що тварина, втративши силу і здоров’я, не втратила інстинкту, відчуття, інтуїції у пошуках того, що їй потрібно було для обезсиленого організму. А скільки подібних історій можна розказати про собак, котів та інших тварин! Тож, не забувайте, мої дорогі про те, що невиліковних хвороб немає.. Не лінуйтеся звертатися до природи, до Здравниці «Зеленої планети». Вона ніколи не зрадить… Навпаки – простягне до вас свої дари аби надати вам цілющої сили! Бережіть себе!

НАТАЛЯ ЗЕМНА