Світлий і темний і бік багна
Багно звичайне (Rhododendron tomentosum, раніше Ledum palustre) з родини вересових — вічнозелений чагарник боліт і торфовищ, місць поблизу них, та багатьох хвойних лісів прохолодної частини Північної півкулі. В Україні це Полісся, зрідка зустрічається в Прикарпатті й Карпатах. Його легко впізнати за сильним, дуже специфічним запахом, що посилюється в теплу пору року.
В 1990 році видову назву рослини латиною змінили на рододендрон: якщо порівняти «класичні» рододендрони і багно, то навіть за зовнішнім виглядом стане зрозуміло, чому. Адже багно ніби зменшена копія рододендронів. Це теж кущ, який не скидає листя на зиму: воно товстеньке, з восковою шкіркою, іржаво-зелене зверху, буре знизу, видовжене, із загнутими донизу краями. Молоді гілки іржаво-повстисті, на кінці гілок виростають суцвіття з п’ятипелюсткових білих, деколи рожевих квіточок.
Вся рослина виділяє аромат, особливо відчутним він стає у спекотну погоду. У великий кількості навіть може спричинити головний біль. Так діють ефірні олії, яких у пагонах та листі може бути 1,5–7%, що дуже багато.
Під час цвітіння, в травні—червні, і пізніше, під час дозрівання насіння, десь до серпня, багно збирають. Зрізають молоді, до року, нездерев’янілі пагони з листям. Часто сушать в тіні, підвішеними у пучках, або в сушарках за температури до +40°C. Зберігати багно треба у прохолодному місці у щільно закритих банках чи заклеєних ящиках, щоб зберегти ефірні олії.
На Поліссі, де багно зустрічається повсюдно, раніше не було хати, де б не було припасене багно: люди ходили до лісу за ягодами, дровами чи шишками на розпалку — і разом брали пучечки багна. Носаль, наш відомий фітотерапевт, пише, що люди в тих місцях, де багно росте, не вважали його надто отруйним і не боялися ним лікуватися, пили як чай. У деяких місцевостях настій багна приймали у випадку заразних епідемічних захворювань як лікувальний і як профілактичний засіб, вважали його ледь не універсальними ліками. А ще розвішували в хаті та розкладали у шафах для відлякування молі та комах, і просто для гарного запаху. Робили і порошок від молі, ретельно подрібнюючи суху траву багна.
Аборигени Аляски, Гренландії, Канади (атабаски, інуїти, дене, мака та інші), де росте кілька видів багна, з його листочків готують ароматний чай. Один з видів американського багна так і називається: гренландський лабрадорський чай. Цікаво, що настій часто готували на холодній воді і пили теж холодним. В Якутії чай з багна пропонують у кафе і ресторанах. Він є цінним джерелом вітаміну С, тоніком, покращує травлення і заспокоює. Але пити його бажано лише раз на день через можливу токсичність: чайну ложку листя заварюють склянкою окропу, настоюють 5 хв.
Ці народи, як і скандинави, фіни та слов’яни, здавна використовують чай з багна і для лікування різних хвороб. А ще сік рослини допомагає проти комарів, яких на півночі багато: листя подрібнюють і соком змазують шкіру. Листя використовують як ароматизатор до страв, а вікінги додавали багно до пива.
Основними складниками ефірної олії є сесквітерпенові спирти (терпени), серед яких найбільше палюстролу та ледолу. У складі рослини багато полісахаридів; понад 30 фенольних сполук (флавоноїди, гідроксикислоти, кумарини, дубильні сполуки), що мають антиоксидантну і протизапальну дію.
Ті самі речовини, що зумовлюють деякі з лікувальних ефектів багна, роблять його потенційно небезпечним: ледол та споріднені з ним сполуки, тобто інші терпени, мають нейротоксичну, паралізуючу дію на центральну нервову систему. Щоб отруїтись не обов’язково потрібно пити настій — навіть тривале перебування в заростях багна може викликати симптоми отруєння.У разі вдихання високих концентрацій ефірної олії багна можливі головний біль, запаморочення, нудота, збудження або, навпаки, пригнічення нервової системи навіть з катастрофічними наслідками.
Мед, зібраний з багна, теж може викликати інтоксикацію, має легкі наркотичні властивості; перед вживанням його слід підігрівати.
Вживання рослини в їжу може викликати нудоту, подразнення шлунка, рухові розлади, судоми, нежить, знепритомнення, пошкодження нирок та параліч нервової системи. У випадку внутрішнього вживання настоїв також можливі розлади травлення та ураження нервової системи. Тому дозування на один раз не має перевищувати 1 ст. ложку сировини у настої чи відварі.
Попри отруйність, у народній медицині здавна використовували багно, і робили це з розумом, покладаючись на досвід поколінь. І сучасні дослідження повністю підтверджують його класичну лікувальну дію і відкривають нові властивості: протизапальну та антиоксидантну, гіпоглікемічну, протиракову, гепатопротекторну, нейропротекторну.
Найперше, відвари та настої з пагонів застосовували від кашлю, бронхіту, коклюшу, бронхіальної астми, застуди — в якості відхаркувального і протизапального засобу. Фармакологічні дослідження показують, що багно має і протимікробну (проти збудників інфекцій дихальних шляхів) та протигрибкову, протизапальну й помірну спазмолітичну дію.
Леткі речовини ефірної олії подразнюють слизові оболонки дихальних шляхів, стимулюючи виведення мокротиння. Багно також має слабку потогінну та сечогінну дію, що робить його ще більш придатним для використання при застуді чи ревматизмі. В разі запалення верхніх дихальних шляхів також роблять парові інгаляції над відваром.
Настій багна
1 ст. л. багна настояти в склянці окропу 10-15 хв., пити по пів склянки 5-6 разів на день. Дітям під час нападів коклюшу давати по 1 ч. л. кілька разів на день.
Відхаркувальний чай
Багна 1 частина, підбілу та кореня алтеї лікарської по 2 частини; 2 ч. л. цієї суміші заварити в склянці окропу, настояти 20 хв., пити по пів склянки 3-4 рази на день.
Настій від астми та кашлю
25 г багна, 15 г кропиви жалкої дрібної заварити в 1 л окропу; вживати по пів склянки 5-6 разів на день в разі застуди, болю в м’язах, ревматизму, бронхіальної астми, кашлю, задишки. Дітям, хворим на коклюш — по 1 ч. л. кілька разів на день.
Зовні (для втирання) багно застосовували у випадку ревматизму (від ревматичного болю), подагри, забиття м’яких тканин чи суглобів, розтягнення, як легкий антисептичний засіб при незначних ушкодженнях шкіри, шкірних захворюваннях, укусах комах, від корости та від гнид і вошей. Ефірні олії багна мають вплив на клітини імунної системи, зокрема і в разі ревматоїдного артриту, який є аутоімунним захворюванням.
Олійне натирання від болю і запалення
Залити гілочки з квітами багна соняшниковою або іншою олією (1:9; для розтирання суглобів можна брати 1:5) так, щоб сировина була покрита олією. Настоювати у теплому темному місці 1–2 тижні, періодично струшуючи; або тримати 1–2 год. на водяній бані; або 8-12 год. у теплій (не гарячій) духовці. Процідити. Втирати у болючі місця.
Олійні препарати багна, окрім розтирання суглобів, використовують для розтирання грудей чи спини в разі кашлю, застуди; для посилення циркуляції крові у пальцях в разі оніміння (ендартеріїту); закрапують в ніс по 1-2 краплі 2 рази на день в разі нежиті, грипу, запалення носа.
Мазь від болю в кістках, від корости та від вошей
1 частина листя багна, 1 частина коріння чемериці білої, 3 частини свинячого жиру змішати, поставити в духовку на ніч (не можна доводити до кипіння), процідити у банку й зав'язати папером.
Настій від болю в суглобах в разі ревматизму, подагри
1 ст. л. трави залити 0,5 л окропу, пити по 100 мл 5 разів на день. Або 1 ст. л. на склянку окропу, випити теплим за 3-4 рази.
У народній медицині відвар чи настій вживають всередину також у разі дизентерії, золотухи, малярії, туберкульозу легень та в багатьох інших випадках, які потребують енергійної боротьби з хворобою. Багно також розширює судини і знижує кров’яний тиск.
Багно небажано вживати вагітним, оскільки воно має збуджувальні властивості і впливає на м’язи матки, підвищуючи її тонус. Не бажано давати і дітям, окрім нападів кашлюку по 1 ч. л.
Як бачимо, знання, досвід і обережність дозволяють безпечно і ефективно користуватись будь-якою рослиною. Для людей, які виросли серед природи, і змалку опановували її таємниці, вона ставала безцінною помічницею у повсякденному житті. І надбання пращурів не раз ще стане в нагоді нам і нашим нащадкам.
