Наші мудрі пращури вміли застосовувати рослини, тому знали як діяти, коли болить в попереку, підвищується тиск з вечора до ранку, коли хворі нирки, камінці в нирках та жовчному міхурі. В усіх цих випадках звертались до «золотої різки», яка лікувала остеохондроз, оздоровлювала нирки, налагоджувала сольовий обмін в організмі, а ще лікувала катаракту.
Ті, хто пив з «різки» чай, взагалі не знав, що таке катаракта. Не було ні потреби, ні можливості у бабусь-прабабусь робити операцію, міняти кришталики. «Золота різочка» лікувала відкладення всіх тих солей, які спричиняли багато захворювань, серед них і катаракту.
Наша помічна українська рослина «золота різка», золотушник звичайний латиною буде Solidagovirgaurea: virgaaureaбуквально означає «золота різка». Назви з подібним значенням є в німецькій, англійській, французькій та інших мовах.
Із «золотою» зрозуміло— квітки золотавого кольору, до того ж з них та листя видобувають жовту фарбу.А от «різка» — може тому, що росте одиноко, однією стеблинкою-лозинкою? Є такі місцеві назви як «золотолозник», «лоза лісова». Лоза — лозина — різка, бо має велику силу: як ми вибиваємо різкою порохно з килимів та ковдр, золотушник з організму вибиває солі.
Але не будь-які солі. В книжках пишуть, що золотушник виводить солі сечової кислоти, лікуючи подагру. Понад 50 років лікую «різкою» людей, і жодного разу не побачила, щоби вона виводила червоні солі: солі-урати або оксалати. Натомість дуже добре виводить пісок, розсипає камінці, які складаються з фосфатів, трипельфосфатів, карбонатів — всіх тих білих солей, які відкладаються в верхній частині людського організму.
Рослині по силі тяжкий і страшний остеохондроз, коли вже не можна повернути голову, тріщить у шиї, голова болить, в голові шум, тиск підвищується, в потилиці вранці важкість. Так відбувається, бо нирки працюють не досить добре і не виводять зайвих солей, які потім відкладаються в організмі.
Порушений кальцієвий обмін, обмін білих солей іноді так сковує спину, що людина зігнулася і розігнутись не може. У випадку спондилоартрозу, спондиліту, остеохондрозу хребет просто зацементований тими білими солями.
Якщо вдома зробити аналіз сечі, можна побачити, які виходять солі і скільки їх виходить з організму. Треба зібрати в банку вранішню першу сечу і нехай відстоюється до наступного ранку, 24 години. За добу викристалізовуються ті солі, які були відкладені. Навіть можна під мікроскопом їх подивитися. Карбонати схожі на борошно, соду. Ті солі, які виглядають однаковими скляними паличками, — то фосфати. А трохи більші прямокутні кристали — трипельфосфати.
Із золотушника звичайного створена фітокомпозиція «Зеленої планети Земної» ХОНДРОЛІК. Інші трави в композиції підсилюють дію золотушника, і коли люди приймають ХОНДРОЛІК, або застосовують саму «золоту різку», то приносять по літровій банці солей, які назбирали, відстоюючи сечу.
Деякі лікарі лякають: «Розсиплються ж кістки, людина ходити не зможе! Подивіться, що робиться — весь кальцій висипався!» Але ні! «Золота різка», окрім того, що виводить солі (тільки надлишки!), ще й зміцнює кісткову тканину. Тобто кістки, навпаки, стають міцнішими.
Нирки від золотушника починають добре працювати, бо лікуються всі ниркові захворювання: чи то нефрити, чи то пієлонефрити, ниркова недостатність чи гломерулонефрит. Рослина допоможе усунути в нирках всі запальні процеси, почистить ниркові мисочки, ні в якому разі не допустить застою сечі. Бо коли відкладаються солі? Тоді, коли застоюється сеча, коли вона не виходить з організму.
Отакий благодійний вплив на нирки дозволяє налагодити весь сольовий обмін в організмі. Тому й ходжу по Карпатських горах, по крутих схилах і каменюках, шукаю «різочку». А вона сюди втекла, щоби врятувати своє життя. На Поліссі тікає в ліси, в мішані, а здебільшого в соснові, з тих полів, луків, де вільно росла споконвіку.
Прийшла на нашу землю рослина-адвентистка — «лисячий хвіст», або золотушник канадський. Вона агресивна і дуже живуча, багаторічна, з міцним корінням. І коли вже зайшла в якусь місцину, то порятунку немає не тільки оцій бідній «різочці золотій», а майже всім рослинам.
Не має тепер де подітись «золота різка» на своїй рідній землі, на своїх полях та луках. Мусить рятувати життя у далеких Карпатах. Тому прошу, якщо знайдете цю рослину в природі — не винищуйте її, посадіть у себе в городі, нехай хоч кущик зберігається для наших прийдешніх поколінь. Нехай наші діти, онуки і правнуки знаються на природі і вміють застосовувати її для свого ж таки здоров’я.
Що за «лисячий хвіст такий»? Це золотушник канадський, Solidagocanadensis, який прийшов до нас з Північної Америки. Необачно посадили його як квітку десь на городі, на клумбі, він трохи поширився, а потім здичавів і пішов гуляти по всіх полях, садах, лісах, городах. Не тільки потужним кореневищем поширюється, а й насінням також. Уявіть, скільки за рік рослина може засмітити, захопити землі, скільки винищити наших рослин, завойовуючи собі нову територію!
Ніхто з нею не бореться — такі плантації іноді побачиш, що поля пшениці чи кукурудзи менші! Золотушник канадський не тільки агресивний, а ще й отруйний — жодна рослина не витримує його, втікає, як втекла наша «золота різочка».
Те що отруйна, видно з того, що жодна тварина її не поїдає. Наші менші брати-дослідники чітко відчувають, що рослина може зашкодити.
Будьте і ви обережні, хоч іноді пишуть, ніби золотушником канадським можна користуватись так, як і золотушником звичайним. Буцімто, вона має такі ж самі хімічні речовини, зокрема флавоноїди (бо цвіте жовтим), сапоніни, гіркоти, дубильні речовини, слизи, органічні кислоти (нікотинову, аспіринову).
Флавоноїди, дійсно, можуть лікувати печінку. Але коли рослина отруйна, перебільшивши дозу, можна отруїтися. Аби шкода була меншою, треба поєднувати з іншими травами — хвощем польовим, остудником голим, коренем любистку, вовчугом колючим. І треба ще знайти всі ці трави для лікування. Та вважаю, що немає потреби вдаватись до таких клопотів, якщо маємо багато інших рослин — сильнодіючих і неотруйних.
