Чемериця — небезпечна хімічна лабораторія природи

В Україні росте три види чемериць. Це одні з найвідоміших отруйних рослин Європи та Західної Азії. Відомими їх робить і вражаюча тривалість життя: кореневище може жити 50-100 років за рахунок постійного оновлення. А квітнути починають аж в 7-20 років і квітнуть з перервами у кілька років.

Розрізнити ці види чемериць важко, допоки не з’явиться квіт. Якщо суцвіття майже біле або кремове, це найімовірніше чемериця білаVeratrum album, якщо квітки виразно зелені, то чемериця Лобеля, або зеленоцвіта V. lobelianu, якщо квіти темно-пурпурові, то чемериця чорна V. nigrum.

Чемериця зеленоцвіта росте в Карпатах та коло них, на Поліссі, у лісах Правобережжя і Лівобережжя, подекуди в Лісостепу на вологих луках, узліссях, у високотрав'ї, на луках Карпат. Чемерицю білу зрідка можна зустріти у високогірних районах Карпат. Чорна чемериця історично відома з Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької, Вінницької області; придністровського регіону. Її типові місця — це світлі дубові ліси, узлісся, чагарники, вапнякові схили.

Заввишки чемериці до 175 см. Стебло потужне, пряме, порожнисте, на ньому почергово росте велике еліптичне листя з поздовжніми складками. Квітки у великих суцвіттях. 

Дорослу рослину важко сплутати з якоюсь іншою. Проте, молоде листя може нагадувати черемшу, а корені — тирлич жовтий (Gentiana lutea). В Україні відоме отруєння чемерицею в таборі, коли підлітки самі збирали трави на чай. Отруйним можуть бути молоко і м’ясо тварин, що її їли.

Отрути здатні проникати через шкіру: спочатку дуже болить, пече, потім з’являється нечутливість. Через подразнення слизових оболонок виникають слинотеча, чхання, дряпання в глотці і стравоході. Після вживання всередину симптоми з'являються за 30 хв. — 4 год.: нудота і блювання; пронос, біль у животі і голові, бліда шкіра, падіння тиску, уповільнення серцебиття, аритмія, запаморочення, судоми.

Ще в кінці XVIII ст. вчені виділили з кореневищ чемериці ті специфічні стероїдні алкалоїди, що викликають отруєння: протовератрини, йервін, вератридин, циклопамін та ще більше 50 інших. 

Вератридин та деякі інші сполуки активує натрієві канали нервових клітин, від чого вони постійно збуджені. Стимуляція блукаючого нерву призводить до зниження тиску і серцебиття, смертельної аритмії, порушення роботи судин, зупинки дихання. У XIX–XX ст. настоянкою білої чемериці лікували важку гіпертензію. Але через побічні ефекти від цього поступово відмовилися.

Сировиною є кореневище з корінням, яке викопують восени чи навесні; розрізують уздовж, промивають і пров'ялюють на повітрі. Сушать у затінку, на горищі. Зберігають окремо від інших рослин. При обробці коренів слід дотримуватись обережності, щоб пил не потрапляв на слизову. 

В європейській і китайський народній медицині чемерицю використовували внутрішньо як потужний блювотний засіб крайнього заходу; чорну чемерицю — як жарознижувальний засіб, при запаленні легень, ревматизмі, тифі. Виготовляли настої на воді та настоянки на горілці. Вживали по краплині від болю в животі, але дуже обережно, бо більше 1 г чемериці вже може отруїти.

Зовні настоянка з чемериці виявляє болезаспокійливу, подразнювальну дію: нею розтирають тіло у випадках невралгії, артриту, ревматизму, подагри, міозиту.

Наносять на шкіру в разі екземи, інших шкірних захворювань, вошей, корости, адже вона діє на комах як нейротоксична отрута. Проти вошей в народі здавна робили і чемеричну мазь, яку втирали дерев’яними паличками, щоб не контактувала ще й зі шкірою пальців.

У СРСР з зеленоквіткової чемериці виготовляли чемеричну воду. Її застосовували проти вошей, корости, дерматозів. Чемерична вода дійсно знімає на кілька днів чи й на довше, деколи і за одне застосування, деякі дерматози, псоріаз, екзему, лупу. В інструкції до препарату зазначено, що він покращує ріст волосся, чинить слабку болезаспокійливу, антибактеріальну дію. У народі чемеричну воду використовували і для зміцнення та стимуляції росту волосся, лікування стригучого лишаю, мікозів, корости, для усунення свербіння. 

Чемерична вода цікава тим, що її виробляли в аптеках ще в XIX ст., потім впродовж XX ст., і зараз її так само можна купити в аптеках. Її склад і метод виготовлення залишаються незмінними вже два століття: на 100 мл препарату беруть 50 мл настойки кореневищ і коренів чемериці Лобеля (1:10) на 70% спирті та 50 мл води. Тобто, чемерична вода — розведена навпіл водою настоянка. Саме спирт добре витягує токсичні речовини чемериці.

Ще за часів Римської імперії відварами кореневищ обприскували дерева та кущі від плодової молі, кільчастого шовкопряда, попелиці та інших комах; труїли щурів. Ці засоби можна використовувати і в період достигання плодів. Пізніше відварами травили колорадського жука. У ветеринарії застосовують настій чемериці від вошей, ґедзів; при гіподерматозі худоби, як блювотний засіб.

Аборигени Америки використовували коріння чемериці для отруєння стріл. Порошок коріння захищав їх від комах-паразитів. Також племена індіанців чемерицею лікувались, але коріння для цього збирали взимку: токсичні алкалоїди виробляються лише під час активного росту та розкладаються упродовж зимових місяців. Індіанці поєднували невеликі кількості зимового кореня із шавлією пурпуровою (Salvia dorii), щоб посилити лікувальний ефект та зменшити токсичність.

Нині алкалоїдами чемериць цікавляться вчені. Так, циклопамін блокує одну з систем регуляції розвитку плоду у ссавців, викликаючи народження хворих дитинчат. Але в експериментах він показує протипухлинну активність, а весь комплекс алкалоїдів — протипухлинну, антибактеріальну і фунгіцидну дію. Є надія, що ці ліки скоро будуть рятувати життя.

А самостійне вживання, особливо внутрішньо, чемериці, як і раніше, є дуже небезпечним!