Каталог товарів
Клієнту
Контакти
Адреса
просп. Берестейський, 68/1, оф. 21
Контактні телефони
Графік роботи
Пн-Пт: 10:00 – 17:00Сб-Нд: вихідний

Категорії Закрити

Лавровишня: отрута, ліки і їжа в одній рослині

Лавровишня: отрута, ліки і їжа в одній рослині

Лавровишню можна побачити біля будинку, у парку чи в живоплоті. Вічнозелена, блискуча, ошатна навіть узимку, навесні вся в білих духмяних китицях, а наприкінці літа — в чорних ягідках. Та варто розім’яти її листок — і з’являється характерний запах гіркого мигдалю. Це вже попередження: у пошкоджених тканинах утворюється синильна кислота.

 

Лавровишня лікарська, або лавровишня звичайна (Prunus laurocerasus), належить до родини Розові — вона родичка вишні, сливи, абрикоса, персика й мигдалю. «Лавро-вишнею» її назвали тому, що листя нагадує лаврове, а плід — маленьку вишню. Природний ареал простягається від Балкан до Кавказу, Туреччини та північного Ірану; в Україні рослина інтродукована і вирощується як декоративна.

Це вічнозелений кущ або деревце, 2–6 м заввишки. Листки великі, шкірясті, темно-зелені, блискучі, довгасті, по краю дрібно зазубрені. Навесні з’являються прямостоячі китиці дрібних білих квіток. Ягодоподібні плоди спочатку зелені, потім червоні, а достиглі стають темно-фіолетовими, майже чорними. Всередині кожного є велика тверда кісточка. Саме кісточка, а також листки й молоді пагони становлять найбільшу небезпеку.

Лавровишню важливо не плутати зі справжнім лавром благородним (Laurus nobilis), листя якого ми кладемо в борщ. Такі помилки справді трапляються й описані токсикологами. У лавровишні листки зазвичай більші, блискучіші, часто дрібнозубчасті, а на нижньому боці біля основи листкової пластинки можна помітити невеликі залозки. 

Головні небезпечні речовини лавровишні — ціаногенні глікозиди, насамперед пруназин, в насінні є також споріднені сполуки на зразок амігдаліну. Поки листок цілий, глікозид і ферменти, здатні його розщеплювати, значною мірою розділені всередині клітин. Коли листок жують, ріжуть, товчуть або подрібнюють, клітини руйнуються, речовини зустрічаються — і може вивільнятися ціаністий водень, тобто синильна кислота. Подібний захисний механізм мають гіркий мигдаль, абрикосові та персикові кісточки. Для самої рослини це чудовий спосіб захиститися від травоїдних тварин. Для людини — причина поводитися з нею дуже обережно.

Розподілена отрута в рослині дуже нерівномірно. В листі в період достигання плодів знаходили приблизно 1,25–1,65 г отрути на 100 г. У м’якуші зовсім молодого зеленого плоду близько 95 мг на 100 г, але в міру достигання кількість падає, і в стиглому м’якуші ця речовина зникає. Натомість, у насінині плоду її вміст із достиганням зростає. Отож, виходить, що отруйна рослина водночас дає їстівні плоди.

Ціанід небезпечний тому, що блокує один із головних ферментів клітинного дихання — цитохром-с-оксидазу в мітохондріях. Кисень у крові може бути, але клітини втрачають можливість ним користуватися. Тому швидко виникають головний біль, запаморочення, нудота, блювання, слабкість, задишка, збудження або сплутаність свідомості; далі можливі судоми, втрата свідомості, порушення роботи серця і дихання. Тяжкі отруєння є потенційно смертельними.

Особливо небезпечно жувати листя, молоді пагони та розгризати кісточки. Не варто також експериментувати з домашніми настоянками, відварами чи перегонкою листя: прорахувати кількість глікозидів в сировині неможливо, і при подрібненні чи перегонці якраз і створюються умови для утворення синильної кислоти. Описані й випадки отруєнь дітей плодами та листям лавровишні; зазвичай вони обмежуються шлунково-кишковими симптомами, але передбачити наслідки неможливо.

Власне, саме ця отруйність колись і зробила лавровишню лікарською рослиною. Зі свіжого листя перегонкою виготовляли знамениту Aqua laurocerasi — лавровишневу воду. Вона входила до старих фармакопей і застосовувалася в дуже малих дозах як протиспазматичний і заспокійливий засіб, зокрема при спастичному кашлі. У старій медицині її використовували також при нервовому збудженні та деяких розладах травлення. Дія значною мірою була пов’язана саме з ціаністим воднем, тому дієва і токсична дози були надто близькими, а концентрація отрути могла коливатися. Саме через це лавровишнева вода майже зникла із сучасної практичної медицини.

Зовсім інша історія — достиглі плоди. На чорноморському узбережжі Туреччини лавровишня є звичайною харчовою рослиною. Стиглі плоди їдять свіжими і сушеними, готують із них сік, варення, мармелад, концентрований фруктовий сироп, соління та оцет. Кісточку, звісно, не їдять і тим більше не розгризають.

Стиглий м’якуш цікавий не лише як їжа, а й як джерело корисних біологічно активних речовин. В ньому містяться вітамін С, харчові волокна, калій, магній, кальцій, залізо, цинк, фенольні речовини й антоціани. Серед характерних сполук знаходять хлорогенову, кавову, ванілінову та бензойну кислоти, катехіни й інші поліфеноли. Саме вони значною мірою визначають антиоксидантну активність темних плодів.

У турецькій народній медицині плоди лавровишні використовували від кашлю, болю в горлі, астми, розладів травлення і болю в шлунку, від геморою та екземи, а також як сечогінний засіб. У деяких районах ними намагалися лікувати діабет, тонзиліт, ревматичний біль та анемію.

Листя й навіть насіння теж мали традиційне застосування, зокрема в разі кашлю та бронхіту, хоча саме ці частини рослини через ціаногенні глікозиди становлять найбільший ризик. 

Сучасна наука знайшла у лавровишні чимало цікавого. Екстракти плодів і листя виявляють антиоксидантну, протизапальну, антимікробну та протигрибкову активність; у тварин і на клітинних моделях досліджували також можливу протидіабетичну, знеболювальну і ранозагоювальну дію. Є дані, що екстракти плодів пригнічували розмноження окремих ліній пухлинних клітин.

Отож, з лавровишнею виникла трохи парадоксальна ситуація. Листя, з якого колись робили ліки, зараз не використовують, і старий лікарський засіб з нього тепер належить історії фармації. Якщо потрібен рослинний засіб від кашлю, немає сенсу ризикувати з токсичним листям: значно безпечнішими є алтея, чебрець, липа, калина та інші традиційні відхаркувальні рослини. Саме такі рослини поєднані у фітокомпозиції «Зеленої планети Земної» ЛЕГЕНЕВИЙ БАЛЬЗАМ.

А стиглий м’якуш плодів, навпаки, став популярним, корисним, цікавою місцевою їжею. Важливо, щоб плоди були повністю стиглими, темними, без вираженої гіркоти, а кісточки слід видаляти й не подрібнювати. Зелені й напівстиглі плоди для їжі не годяться.

Якщо ж хтось розгриз кісточки або з’їв листя, нестиглий плід лавровишні, рот треба прополоскати, залишки рослини прибрати й якнайшвидше звернутися по медичну допомогу. Від ціанідного отруєння застосовують спеціальні антидоти, зокрема гідроксокобаламін, але це лікарняне лікування.

Є у лавровишні ще один аспект — природоохоронний. Вона стала популярною в Європі як міське та приміське декоративне дерево — і це погано для місцевої флори і фауни. Лавровишня дуже швидко росте, витісняє місцеві рослини: утворює такі густі й темні хащі, що під ними повністю зникає підлісок, гине трав'янистий покрив та паростки корінних дерев (дуба, бука, клена). Її зарості називають «зеленим пустищем»: через токсичність листя лавровишні ніхто з тварин не їсть, в ній ніхто не живе, вона залишає міську фауну без корму. Тому, будь ласка, не садіть, не розмножуйте її! Хай росте там, де вродилась, де вже пригодилась.

Дивитися все
Останні публікації
decor decor