Колоцинт — гіркі ліки пустелі

Серед розпеченого піску, де більшість наших городніх рослин не прожила б і кількох днів, розповзаються по землі батоги з різьбленим листям, жовтими квітами і невеликими круглими плодами, що дуже схожі на маленькі кавуни. Але той, хто спробує такий кавун, навряд чи захоче зробити це вдруге: м’якуш у нього дуже гіркий, за що рослину називають гірким яблуком, гірким огірком, пустельним гарбузом. Ця гіркота — як попередження про небезпеку! 

Кавун-колоцинт, або колоцинт звичайний — Citrullus colocynthis, родич звичайного кавуна з родини Гарбузові, одна з давніх лікарських і водночас небезпечних рослин Середземномор’я, Північної Африки та Азії. У невеликій кількості його вирощують на півдні України.

Плід зазвичай має 5–10 см у діаметрі. Під твердою шкіркою міститься сухуватий, губчастий, світлий і надзвичайно гіркий м’якуш із численним плоским насінням. Молодий він зелений, нерідко смугастий, стиглий — жовтий. Для виготовлення ліків використовують м'якуш: плоди старанно очищають ножем від щільної жовтої шкірки, ріжуть на шматочки і сушать.

«Кавунчики» колоцинту краще не куштувати, бо їхня дія на організм потужна і може спричинити отруєння. До того ж головними речовинами, що визначають лікувальну дію й токсичність рослини, є кукурбітацини — надзвичайно гіркі тритерпеноїди. В колоцинті виявили багато їхніх різновидів, а також флавоноїди, фенольні кислоти, сапоніни, алкалоїди. Насіння багате на жирну олію та білок. Цікаво, що кукурбітацини розподілені по всій рослині. Майже однакова їх кількість є у м’якуші плоду, насінні, стеблах, листі, лише у шкірці «кавунчиків» їх дуже мало. Тобто, лікувальна й токсична дія властива не лише м’якушу, хоча історично саме він був аптечною сировиною.

Колоцинт належить до дуже давніх лікарських рослин. Є припущення, що саме колоцинт міг бути біблійним «диким гарбузом», через який страва стала настільки гіркою, що люди побоялися її їсти. 

Його використовували ще у Стародавньому Єгипті та на Близькому Сході. Одне з найдавніших письмових свідчень міститься в папірусі Еберса з XVI ст. до н. е.: описано, що колоцинт входив до кількох лікарських сумішей, зокрема для захворювань черевної порожнини; для переривання вагітності. Плоди давали в разі тяжких закрепів, набряків, жовтяниці, хвороб печінки, болю в суглобах. Рослина була відома і давньогрецьким лікарям, згадується у їхніх працях. В Стародавньому Римі плоди додавали до отруєних приманок для щурів і мишей. 

Особливе місце колоцинт посів у медицині арабського світу, де відомий під назвою хандаль. Наприклад, там робили «цукерочки» з подрібненим м’якушем плоду, олією, камедями та іншими речовинами, які використовували передусім як сильний проносний засіб. 

Загалом, в арабській та перській медицині, а пізніше і в багатьох інших рослину застосовували від закрепів та інших порушень травлення, набряків і водянки, паразитів, болю у суглобах, ревматизму, жовтяниці, шкірних хвороб, астми, бронхіту, анемії, виразок, деяких пухлин, навіть після укусів змій. У старих джерелах згадується і застосування від прокази. В Індії колоцинт використовували в аюрведі та медицині юнані.

Також в арабській, іранській та індійській традиційній медицині його здавна використовували і від цукрового діабету. Уже сучасні дослідження показали, що в рослині справді є речовини, здатні впливати на обмін глюкози — знижувати рівень глюкози натще та глікованого гемоглобіну у хворих на діабет II типу. 

Саме з арабської медицини цей кавун увійшов до європейської аптечної практики і кілька століть був цілком офіційною аптечною сировиною. В європейських фармакопеях були Fructus Colocynthidis (порошок плодів), екстракти плодів та складні проносні пігулки, куди входив порошок з плодів. Радянський підручник з фармакогнозії 1974 року теж описував висушені очищені плоди у вигляді порошку або екстракту як сильний проносний і протипаразитарний засіб. Пізніше застосування колоцинту припинили через токсичність і труднощі із сировиною, але настоянка плодів ще у 1970-х роках входила до складу препарату акофіт-1, який застосовували від радикуліту.

Отож, ще одне давнє застосування — біль у суглобах, радикуліт, неврит, ревматизм. У Північній Африці та на Близькому Сході плоди розтирали, змішували з олією і наносили на болючі суглоби. Проте й тут потрібна обережність: кукурбітацини подразнюють не лише кишківник, а й шкіру, тому мазь не можна наносити на пошкоджену шкіру чи великі ділянки тіла. Сучасні досліди на тваринах підтверджують, що екстракти колоцинту можуть зменшувати запальний набряк і біль, знижувати утворення деяких прозапальних речовин.

Та найвідомішою властивістю колоцинту завжди була його сильна проносна дія. І тут лікувальний ефект майже невіддільний від токсичного. Кукурбітацини різко подразнюють слизову оболонку кишківника, посилюють його скорочення та виділення води й електролітів у просвіт кишки. Невелика доза спричиняє пронос, а вже трохи більша дає гострий токсичний гастроентерит: виникають різкий біль у животі, блювання, тяжкий пронос, іноді з кров’ю, зневоднення, падіння тиску, ушкодження нирок і печінки.

Ще давні лікарі були обізнані про таку небезпеку. В XVI ст. німецький лікар Філіп Бегарді категорично застерігав від колоцинту, описуючи його як засіб, який пошкоджує шлунок, печінку й кишківник, викликає судоми та кровотечі. Тому давні рецепти з порошком плоду нині краще розглядати як історію фармації, а від закрепу набагато доцільніше користуватися м’якшими рослинами. В «Зеленій планеті» для вас є готова, цілком безпечна фітокомпозиція ЛАКСОН для посилення перистальтики кишківника.

Ще кукурбітацини можуть гальмувати поділ ракових клітин, але одночасно можуть бути токсичними і для нормальних. Їх активно вивчають як протипухлинні речовини.

У народній медицині колоцинтом також лікувались від глистів. Сильне подразнення кишківника і пронос справді могли сприяти виведенню частини паразитів, але така «протиглисна» обробка обходилася організму надто дорого. 

Особливо небезпечний колоцинт під час вагітності. Він здатний стимулювати маткові скорочення, і його абортивна дія була відома ще давньоєгипетським лікарям. Не рекомендується і під час грудного вигодовування.

Внутрішнє застосування також неприпустиме дітям, людям з гастритом, виразковою хворобою, колітом, іншими запальними захворюваннями кишківника, а також людям з хворими нирками і печінкою. В разі контакту концентрованої сировини зі шкірою також можливе сильне подразнення, а порошок особливо небезпечний для очей і слизових оболонок. 

У випадку помилкового вживання колоцинту про отруєння можуть свідчити гіркота і печіння в роті, сильний біль у животі, блювання, багаторазовий водянистий чи кривавий пронос, слабкість, запаморочення. У такій ситуації треба не «перечекати очищення», а звертатися по медичну допомогу.

Попри реальну небезпеку, у 2012 році колоцинт був обраний лікарською рослиною року в Німеччині. І хоч це виглядає певним парадоксом через його токсичність, цьому є пояснення. Давні лікарі не помилялися, коли вважали його надзвичайно сильними ліками: він справді активно впливає на кишківник, запальні процеси, біль і обмін речовин. Сьогодні ж головна цінність колоцинту — не в можливості самому приготувати з нього ліки, а в кукурбітацинах та інших сполуках, з яких після дослідження, очищення і точного дозування можуть бути створені ліки від раку чи діабету.