Ліки з насіння подорожника

В Азії та на Близькому Сході на великих площах вирощують подорожники — заради отримання насіння. І називають його псиліум. Так називають як саме насіння, так насіннєві коробочки (лушпиння) з насіння. 

Насіння збирають переважно з подорожника овального, який у нас не росте, тож і немає потреби його описувати, бо за насінням все одно доведеться йти до аптеки. 

Лушпиння є пом'якшувачем калу, регулятором роботи кишечника. Воно може допомогти як від закрепів, так і від діареї. Як таке може бути?

Може — завдяки його здатності до набухання. Лушпиння містить слизові полісахариди, здатні зв'язувати воду у дуже великих кількостях і значно збільшуватись в об’ємі. В кишечнику воно сильно збільшує об’єм калу, той тисне на стінки кишечника і стимулює перистальтику, запускає рефлекс дефекації. Тому за хронічних закрепів псиліум — добрий засіб, безпечний і ефективний. А в разі діареї зв'язування води призводить до згущення калу — пронос зменшується чи припиняється.

У 10 г сухого лушпиння є 7-8 г полісахаридів, які набухають у 10–14 разів за масою. Отже, 10 г лушпиння здатні утворити 80–120 г, або приблизно склянку густого гелю. Для цього потрібні достатня кількість води та кілька хвилин часу (для повного гелеутворення часу піде більше); перемішування сприяє набуханню. В самому насінні слизових полісахаридів є значно менше: 10–30%, але і цього достатньо, щоб насіння набубнявіло. В природі цей слиз приклеює насіння до його «транспортних засобів» — стоп, лап, взуття, тому критично потрібний для поширення подорожників. Саме тому його так багато, і саме в лушпинні.

Полісахариди в нашому травному тракті майже не перетравлюються, уповільнюють травлення і всмоктування поживних речовин. Завдяки ефекту набухання, псиліум вживають як наповнювач шлунка, щоб споживати менше їжі і схуднути. 

А ще лушпиння і насіння сприяє росту корисних бактерій та зменшує запалення в кишці: бактерії перетворюють полісахариди на коротколанцюгові жирні кислоти, які лікують, захищають слизову кишечника, зокрема і від ризику раку. Полісахариди зв'язують жовчні кислоти, чим збільшують виведення холестерину, виводять токсини з організму.

Звичайна доза становить 3,5 г порошкового псиліуму двічі на день для посилення перистальтики чи контролю холестерину. Чайна ложка містить десь 5 г. Отож, неповну чайну ложку насіння чи лушпиння залити 250 мл теплої води, добре розмішати, настояти 5–15 хв. Коли утвориться густий напій, одразу випити.

Через сильне набухання псиліум завжди слід запивати великою кількістю води. Склянку гелю треба запити ще склянкою води. Недостатнє пиття може спричинити закупорку стравоходу, кишкову непрохідність. Насіння розбухає менше, тому така небезпека малоймовірна. Починайте з малих доз, щоб уникнути здуття. Пийте псиліум в проміжках між прийомом ліків.

З насіння готують відвар та настій — їх приймають в разі виразок в травному тракті, при хронічних запальних станах, ускладнених кровотечами. Для відвару 1 ст. л. насіння (~10 г), 250–300 мл води довести до кипіння і варити 3–5 хв., настояти 15 хв., процідити або й не проціджувати, випити.

Припарки з потовченого чи подрібненого насіння, розмоченого у гарячій воді, застосовують при запаленнях слизових оболонок очей, при хворобах шкіри (виразки, припухлості), для лікування тріщин сосків.

Подорожник пісковий цікавий тим, що використовують у ньому і насіння, і сік зі свіжого листя. Відвар насіння п’ють натщесерце в разі закрепів і хронічного коліту. У випадку хронічного коліту вживають і свіжий сік рослини. Припарки з потовченого насіння застосовують в разі пухлин, виразок на шкірі, захворювань очей.

А що ж наш великий подорожник, чи варто брати і його насіння? Так, воно теж утворює дуже багато слизу з обволікаючою, м’якою послаблювальною і протизапальною дією. Відвар насіння готують, як описано вище, але час настоювання слід подовжити до 30–40 хв. Пити по пів склянки 2–3 рази на день, краще перед їдою або між прийомами їжі, а якщо з метою здолати закрепи — то вранці натщесерце чи ввечері.