Перстач сріблястий

Перстач сріблястий (Potentilla argentea) — ще один вид з роду перстачів, який має лікувальну дію. Назва роду Potentilla походить від латинського potent, що означає «сильний» — так назвали цей рід, маючи на увазі саме його лікувальні властивості. Перстачі є джерелом багатьох фармакологічно активних речовин і мають антиоксидантні, протизапальні, антимікробні, протидіабетичні властивості. Це перстач гусячий, білий, випрямлений (калган), повзучий та інші. Але кожен має і якісь особливості або традиційні сфери, де його застосовує народна медицина.

Почнемо з того, як відрізнити сріблястий перстач від його поширених родичів, які мають схожі жовті квіти і листя: якщо низ листків має вигляд яскраво сріблястого і дуже повстистий, то дуже ймовірно, що це саме перстач сріблястий. Верхня сторона листків теж має білі волоски, як і стебло, але не такі густі, як на споді листків. Листки з 5 лопатями, верхні — з трьома, краї зубчасті. Стебла прямостоячі — це ще одна відмінність від кількох інших видів, які мають повзучі стебла, стеляться по землі; а заввишки вони 20-30, до 50 см, біля основи дерев’яніють і часто червоніють. 

Перстач належить до родини Трояндові та має типову для них п’ятипелюсткову квіточку. Квітки на довгих ніжках, з’являються в червні, а плоди дозрівають в липні-серпні.

Росте цей перстач на світлих і сухих місцях по всій Україні, крім крайнього степу, але частіше зустрічається на заході, де може утворювати невеликі галявинки. Йому добре ростеться вздовж доріг, колій, на гравії та піщаному ґрунті чи кам'янистих схилах. Заготовляють під час цвітіння цілу рослину, окрім грубої прикореневої частини, зрізуючи ножем чи серпом. Запах у перстачу відсутній, смак дещо терпкий. Строк зберігання 3 роки. Корінь також не поступається зеленій частині рослини і має давню традицію використання в медицині по всій Європі. Кореневище у перстачу коротке, а корені довгі, розгалужені. 

Рослина містить дубильні речовини, вітаміни (вітамін С), сквален. Має високий вміст поліфенолів, зокрема рутину і розмаринової кислоти, кверцетину і кемпферолу, галової і елагової, кумарової та саліцилової кислот. Містить і триклозан — сполуку, що пригнічує ріст бактерій і грибків, а у складі рослинних екстрактів допомагає пригнічувати запальні процеси. Флавоноїди рутин і катехін є одними з основних фенолів коренів.

Основна активність ліків з перстачу пов’язана з високим вмістом танінів (в’яжуча дія) і поліфенолів (антиоксидантна і протизапальна дія). Раніше, у середині XX ст., в аптеках можна було замовити мікстуру (збір) Здренка (але справжнє авторство невідоме). Цей збір складався з понад 30 рослин, одною з яких був і перстач сріблястий. Збір був багатим на дубильні речовини, флавоноїди та алкалоїди. Він застосовувався у комплексній терапії папіломатозу сечового міхура та гормонозалежних пухлин (молочної залози, простати), а також в разі виразкової хвороби шлунка та анацидного гастриту.

Завдяки високому вмісту поліфенолів екстракт перстачу, особливо спиртовий, захищає ДНК та інші частини наших клітин від окисного пошкодження — його варто застосовувати для лікування захворювань, спричинених активними оксидантами.

Фахівці з народної медицини і деякі лікарі медицини офіційної використовують перстач всередину і зовні.

Всередину приймають за ниркових та інших кровотеч, гематурії (кров у сечі), геморою, внутрішнього запалення, туберкульозу легень, гіпертензії, гідронефрозу, лімфогрануломатозу, вірусного гепатиту, міозиту, як протиглистне (при аскаридах). 

Історично перстач використовували також для полегшення проблем з травленням, запалення ШКТ, від болю в животі та для припинення проносу, лікування дизентерії. Застосовували перстач сріблястий також від застуди та інших інфекцій, спричинених бактеріями, грибками та вірусами. Намагались лікувати деякі форм раку. Пили в разі цукрового діабету.

Ми завжди радимо перстачі також для лікування захворювань щитовидної залози: особливо сріблястий та перстач гусячий. Сріблястий перстач розсмоктує вузли, спайки у щитовидці, лікує мікседему — важку нестачу гормонів щитовидної залози, гіпотиреоз.

Зовні використовують перстач в разі шкірних захворювань (дерматити, фурункули, алергічні висипання тощо), для загоєння ран, як полоскання при кровоточивості ясен, виразках язика та слизової оболонки рота, ангіні та інших запаленнях горла; для компресів при запаленні повік. Протизапальна дія стає у нагоді для зменшення набряків суглобів, запалення м’язів, лікування симптомів ревматизму. Компреси на хворі суглоби роблять з настою чи розпареної трави. Але мусите знати, що тривале місцеве застосування може спричинити дійсно сильні хімічні опіки (як от на фото). Виникають опіки при кількагодинному компресі (8 і більше годин, коли кладуть компрес на ніч) з розпареної чи подрібненої рослини з квітами, який щільно обмотаний навколо суглоба. Ймовірною причиною є два поліфеноли з жовтих квіток, які є токсичними для клітин. 

Народні лікувальні рецепти наводить Іван Носаль. Повторимо їх тут.

Настій перстачу сріблястого

1,5-2 ст. л. подрібненої трави залити 0,5 л окропу (або 1 ст. л. на 0,25 л), настояти 2-3 год., краще в термосі або вкутаним. Процідити. Пити по третині склянки 4 рази на день за 20-30 хв. до їди теплим. Можна використовувати як зовнішній засіб.

Відвар перстачу

Прокип’ятити 3-4 хв., настояти 1-2 год., використовувати так само, як і настій.

Корені з кореневищем також є лікувальними. У народній медицині їх використовували так само, як і наземну частину. У сучасних дослідженнях кореневих екстрактів виявлено: рутин, катехін, галову кислоту, кумарин, гесперидин, p-кумарову кислоту, сквален, тритерпени та сапоніни. Рутину і катехінів у коренях більше, ніж в зелені, тому як антиоксидант краще брати саме їх. Екстракти коренів можуть слугувати надійним антимікробним засобом проти золотистого стафілококу і кишкової палички, які часто не можна здолати і антибіотиками.

Кореневища з коренями копають восени або ранньою весною до активного росту; миють, розрізають уздовж і сушать за температури до 40–50°C, далі готують відвар або настій. Найчастіше відвар застосовували в разі діареї, для полоскання рота та горла, зовнішньо для промивання ран і подразнень шкіри. Але якщо потрібна максимальна в’яжуча і кровоспинна дія, то краще брати кореневища прямостоячого перстачу (калгану). В них значно більше танінів (дубильних речовин), які і мають таку дію. Якщо потрібні антиоксиданти та флавоноїди, то більш підходящим буде корінь сріблястого перстачу.

Відвар для полоскання і зовнішнього застосування

1 ст. л. подрібненого сухого кореня перстачу сріблястого (приблизно 5–10 г), залити 200–250 мл холодної води, довести до кипіння, млоїти 10–15 хв., настоювати 20–30 хв., процідити.

Відвар для внутрішнього вживання

1 ч. л. сухого кореня перстачу сріблястого (2–3 г), 200 мл води, кип'ятити 10 хв., настоювати 15 хв., процідити. Пити невеликими порціями упродовж дня.

Спиртова настоянка перстачу сріблястого

1 частина сухого подрібненого кореня на 5 частин 40–70% спирту, настоювати 2–4 тижні в темному місці, періодично збовтувати, процідити. Традиційно застосовували у дуже малих дозах або зовні для обробки шкіри.

Через високий вміст танінів концентровані відвари перстачу можуть подразнювати шлунок, у випадку гастриту з низькою кислотністю можуть погіршувати травлення, викликати відчуття важкості в животі. Особливо це стосується концентрованих відварів і настоянок, тому краще їх трохи розводити.

Таніни можуть зв'язувати деякі речовини в кишечнику і знижувати їх всмоктування. Особливо це може стосуватися заліза, кальцію, магнію, деяких антибіотиків, деяких серцевих препаратів. Тому краще робити інтервал щонайменше 2 години між прийомом перстачу та ліків.