Кохія — віничок від свербежу

Мітельник звичайний, віниччя, або кохія влітку стоїть м’якою зеленою хмаринкою, а восени може спалахувати червоним, рожевим або пурпуровим кольором. Проте, у селах багатьох європейських земель її колись вирощували не лише для краси — з висохлих кущиків робили віники. Ця гарненька рослина має ще однин аспект у своїй біографії: у східній медицині її плоди використовують як засіб від свербежу, мокнучих шкірних висипів, запалення сечових шляхів і деяких очних запалень.

Ботанічна назва рослини — Bassia (Kochia) scoparia з родини Амарантові, раніше її зараховували до лободових. Природний ареал кохії — Східна Європа й помірна Азія, але тепер вона широко розійшлася світом. Росте на сухих відкритих місцях, уздовж доріг, на пустирях, насипах, біля житла. В Україні зростає в садах, на городах, часто дичавіє і знайти її можна по всій території країни. 

Мітельник це однорічна рослина з прямим, дуже густо розгалуженим стеблом, вузькими ланцетними листками й дрібними непоказними квітками. За добрих умов виростає до півтора метра заввишки. Квітне в другій половині літа, плодоносить наприкінці літа й восени. Стиглі плоди дрібні, кілька міліметрів, з п’ятилопатевою зірчастою оцвітиною; саме вони є головною лікарською сировиною, відомою в китайській медицині як ді-фу-цзи.

У Японії це насіння має й кулінарну славу. Називають його тонбурі — «польова ікра», «гірська ікра», «ікра з землі», бо дрібні темно-зелені зернятка після приготування стають блискучими, пружними й нагадують ікру за виглядом і текстурою. Це не основна страва, а радше приправа до рису, локшини, овочів, тофу. Насіння готують певним чином: стиглі плоди сушать, варять, довго вимочують у холодній воді, а потім перетирають руками, щоб зняти жорстку зовнішню оболонку. Після такої обробки залишається дрібне зернятко з м’яким трав’янистим смаком. А от у Китаї їдять і свіжі плоди; використовують борошно з насіння. Молоде листя варять та їдять, але не слід вживати його у великих кількостях через вміст токсичних сапонінів та оксалатів.

Мітельник досить поживний: насіння містить 20–27% білка, 8–16% жиру та 3–9% мінеральних речовин. Висушене листя також не бідне: у ньому 20% білка, 2% жиру, по 20% клітковини та мінеральних речовин. Для дикої рослини це дуже високі показники поживності. 

Заготовляють плоди тоді, коли вони сформувалися й підсохли, у вересні-жовтні. Для цього зрізають у суху погоду верхівки, досушують у затінку, потім обмолочують і просівають. Зберігати її краще в паперових пакетах, полотняних мішечках або скляних банках у темному сухому місці. Надземну частину, якщо її використовують для зовнішніх обмивань, збирають до огрубіння стебел або на початку цвітіння, сушать тонким шаром у тіні.

У плодах знайдено тритерпенові сапоніни, зокрема момордин Ic, кохіанозиди, олеанолову кислоту, флавоноїди, органічні кислоти, ефірну олію. Сапоніни й тритерпеноїди пов’язують із протизапальною, протиалергічною, протисвербіжною та частково протипухлинною дією; флавоноїди й фенольні сполуки — з антиоксидантним і протизапальним впливом. 

Найвідоміша дія плодів кохії — протисвербіжна, протизапальна, протиалергічна, сечогінна й частково протигрибкова. У традиційній китайській медицині плоди кохії вважаються холодними за своєю природою, їхня дія — проти жару та вологи (сприяння діурезу). Їх давали в разі свербежу шкіри, екземи, кропив’янки, корости, подразнень, а також від печіння й утрудненого сечовипускання та набряків.

Ці симптоми також пов’язували з порушеннями обміну речовин і станами, які сьогодні назвали б гіперліпідемією, ожирінням, підвищеним артеріальним тиском та атеросклерозом, тобто, метаболічним синдромом. У давній термінології це звучало як «накопичення жиру», «важкість у тілі», «застій», «набряклість», «порушення очищення організму». 

Нині науково доведено, що сполуки плодів (тритерпеноїди та сапоніни) можуть впливати на всмоктування жирів і вуглеводів, запалення, окислювальний стрес і роботу печінки. Вони блокують ферменти, які розщеплюють жири та вуглеводи і сприяють їх засвоєнню. 

Екстракти плодів у лабораторних і тваринних моделях підтвердили також протизапальну, протиалергічну, протисвербіжну, протигрибкову, антиоксидантну, гепатопротекторну активність. Вони пригнічували ріст клітин раку молочної залози та простати. Момордин Ic та споріднені сапоніни в експериментальних моделях ревматоїдного артриту зменшували запалення, біль і набряк. 

Описана й антибактеріальна та протигрибкова дія екстрактів — це пояснення ефекту зовнішнього застосування у випадках мокнучих висипів, свербежу й уражень шкіри. Аби позбутись шкірних проблем відваром кохії промивали ділянки шкіри, робили ванночки для ніг, уражених мікозом. Відвар чи настій цілої надземної частини зменшує УФ-пошкодження шкіри, зволожує її, загоює, зменшує запалення.

Настій насіння кохії

1 ч. л. сухих плодів залити склянкою окропу, настояти 30 хв., процідити і пити по третині склянки 2 рази на день коротким курсом.

Відвар для зовнішнього обмивання

1 ст. л. плодів кохії або суміші плодів і сухої трави залити 300 мл води, кип’ятити 10 хв. на малому вогні, настоювати до теплого стану, процідити і використовувати для примочок, обмивань стоп, ділянок свербежу або мокнучого подразнення 1–2 рази на день.

Ванночка для ніг з кохії

2 ст. л. сировини, 1 л води, прокип’ятити 10–15 хв. і додати до теплої води; процедура триває 10–15 хв.

Обережність із кохією, як і з будь-якою рослиною, не буде зайва. Зелена частина рослини може накопичувати нітрати й оксалати (тому не слід їх їсти багато). Треба зважати і на те, що вся рослина містить сапоніни й алкалоїди, які у великих кількостях токсичні для печінки і нирок. 

А ще кохію легко вирощувати на обійсті, навіть на балконі. Ви будете вражені результатом! «Палаюча трава» в Японії є справжньою зіркою осінніх пейзажів. Коли дні стають коротшими та прохолоднішими у парках Хітачі-Сісайд ці рослини поволі змінюють колір із зеленого на насичений червоний, карміновий, фуксієвий. Тисячі вогняних куль у вересні та жовтні «запалюють» ландшафт, приваблюючи численних туристів.

У цієї ідеальної рослини є лише один недолік — вона однорічна. Хоча вирощувати її нескладно. Насіння висівають у квітні-травні в ґрунт чи ще раніше в горщики. Кохія добре почувається в посуху, хоча потребує багато сонця та родючого, добре дренованого ґрунту. Затінку не любить, так само як і перезволоженої землі. Висаджувати треба не занадто густо, бо рослина може сягати 60–80 см заввишки та завширшки. І навіть не сумнівайтеся — восени, коли кохія «спалахне» у вашому квітнику, ви не пошкодуєте про жодну секунду витраченого на неї часу і зусиль!