Морква без морквинки

Ця дворічна або однорічна трава хоча й росте, як бур'ян (на схилах, сухих луках, узбіччях польових доріг, серед кущів) має таке гарне суцвіття-парасольку на довгому стеблі, що його не соромно додати до найкрасивішого букета. Це морква дика. Якщо сумніваєтесь, просто понюхайте її листочки, і відчуєте виразний морквяний запах.

Цвіте морква дика у червні-липні. А коли починає дозрівати насіннячко, суцвіття згортається і стає схожим на гніздечко — рослину так і прозвали в народі «гніздо сороче». Оце гніздечко має потужні лікувальні властивості. Коли насіння буде на стадії воскової стиглості (у вересні, а може й раніше), суцвіття можна збирати і сушити.

Порошок з насіння дикої моркви (1,0 г на прийом, тричі на день) вживають в разі нетравлення шлунка, як вітрогінний, сечогінний, жовчогінний, протибактеріальний засіб. Діє і протиглисно. 

Але найголовніше цінність дикої моркви полягає в лікуванні нирково-кам’яної хвороби. Застосовують також від катаракти і для виведення білих лужних солей. Приймають не тільки в порошку, а й у водному настої: 1 ч. л. насіння на склянку окропу. Напарювати цілу ніч (краще у термосі), пити по пів склянки гарячим за 3-4 рази. Дієта — як у випадку нефриту.

В офіційній медицині з плодів моркви дикої виготовляють спиртовий екстракт, який входить до складу препарату уролесану. Уролесаном лікують нефролітіаз, жовчнокам'яну хворобу, гострий та хронічний калькульозний холецистит, пієлонефрит, ниркові і печінкові кольки та сольовий діатез.