Українська осінь

Я вранці-рано вийшла в сад,

А в тім саду — красуня осінь 

Стрічки вплела у світлі коси, 

Всім додала своїх принад. 

Калини кетяги червоні — 

Немов просились на долоні,

А з листя обважнілі роси 

Спадали на осінній злад.

Мов чарівниця, наречена 

У чобітки перісті взулась,

У плахту золоту вдягнулась,

В сорочку, вишиту габою, —

Та ще й милується собою, 

Мовляв, жадана, пишнотіла,

І чемно очі опустила.

Ті очі зиркають з-під брів, —

Як гарно прибрано у полі,

Стоїть солома у стодолі,

Там кожен промінець дозрів...

Та осінь час не марнувала,

З людьми так ревно працювала,

Що буде хліба всім доволі,

А ще — з дібров, лугів, ярів

Осінніх запашних дарів.

Така і в небі, і в зернині, —

Як споконвіку в Україні.