Зелені порошки з диких рослин

Є рослини, які не одразу просяться в аптеку, бо спочатку вони просяться на стіл — як проста й розумна добавка до щоденної їжі. Висушене й змелене листя таких рослин може стати тим, чим колись були весняні юшки, зелені начинки, трав’яні приправи, кислуваті листочки до салату чи гіркуваті трави до важчої їжі: джерелом мінеральних солей, хлорофілу, клітковини, органічних кислот, флавоноїдів, каротиноїдів, слизових речовин, дубильних сполук, ефірних олій. Порошок з рослин — такий собі індустріальний варіант давнього природнього збирацтва. 

Не кожен має свій город, садок, ліс за парканом, та ще час і навички, щоб готувати цілий рік живі здорові страві, урізноманітнювати їх за допомогою приправ з природи. Порошок — зручна форма корисних рослин: дрібку його можна додавати до супів, борщів, соусів, каш, тіста, смузі, овочевих страв, начинок, картоплі, яєшні… Практично до всього. 

Найпершою рослиною для такої справи є кропива дводомна, одна з найцінніших листових зеленей. У її листі багато кальцію, магнію, калію, заліза, марганцю; є хлорофіл, каротиноїди, вітамін К, поліфеноли, білок і клітковина. Десь 24% порошку складає білок і 15% клітковина. Кропив’яний порошок можна вважати основою мінеральної суміші. Він доречний у супах, кашах, випічці, овочевих котлетах, зелених соусах, у сирих салатах з овочів. Не треба непокоїтись, що через нього зміниться смак страви. Цього не стається, адже додаємо лише пару дрібок або пів чайної ложки порошку на тарілку. Насіння кропиви не менш цінне, його так само можна сушити і молоти, але воно має сильніший кропивний запах — враховуйте це. 

Другою рослиною хай буде кульбаба. Її гіркота пробуджує травлення, добре поєднується з жирнішими стравами, бобовими, картоплею, крупами. У кульбабі є калій, кальцій, магній, залізо, вітаміни С, К, прокаротиноїди, фенольні кислоти, зокрема цикорієва й хлорогенова, а також інші речовини з антиоксидантним і протизапальним потенціалом. Це не «ліки від печінки» у прямому сенсі, але рослина добре вписується в раціон людини, що хоче їсти більше дикої зелені, має проблеми з жовчовідтоком, травленням. 

Подорожник великий і ланцетолистий дають зовсім інший характер порошку. Їхня сила — у слизових полісахаридах, флавоноїдах, фенольних кислотах, іридоїдах, дубильних речовинах, каротиноїдах, вітамінах С і К. Подорожник добре «пом’якшує» суміші, може трохи загущувати страву, підходить до каш, супів, киселів, овочевих пюре. 

Яглиця росте дійсно повсюди — безпечна і корисна, поживна і традиційна харчова рослина.

Дуже перспективним є листя шовковиці — білої або чорної. Воно має цінний склад: білок, мінеральні речовини, флавоноїди, рутин, кверцетин, хлорогенову кислоту та сполуки, які знижують цукор в крові, впливаючи на засвоєння вуглеводів. У порошках воно може бути однією з головних складових — м’якшою за кропиву і менш гіркою за кульбабу. 

Молоде липове листя м’яке, ніжне, з легкою слизуватістю; у квітах і листі є флавоноїди, фенольні кислоти, слизові речовини, ароматичні компоненти. Липова суміш є лагідною, приємною.

Листя обліпихи також варте уваги. У ньому є флавоноїди, катехіни, фенольні кислоти, каротиноїди, вітаміни С і Е, мінеральні речовини. Воно має антиоксидантну дію. Містить дубильні речовини й може давати терпкість, зате добре доповнює кропиву, шовковицю, липу, подорожник.

Листя малини й ожини — все ще недооцінена сировина. У ньому багато поліфенолів, еллаготанінів, флавоноїдів, мінеральних речовин. На смак воно терпкувате. Таке листя добре поєднується з липою, подорожником, шовковицею, невеликою кількістю м’яти чи меліси. 

Молоде листя бука — цікавий приклад того, що їстівним може бути навіть листя великих лісових дерев. У ньому є поліфеноли, флавоноїди, мінерали, але також таніни, тому бук не годиться як основа щоденного порошку. Це радше смакова домішка, яка може додати суміші лісового, кислуватого відтінку. Дозріле грубе листя для такої мети не підходить.

Березове листя містить флавоноїди, фенольні кислоти, хлорофіл, вітамін С, калій та інші мінерали, традиційно пов’язане із сечогінним і «очисним» напрямом дії. 

Листя й квіти глоду містять флавоноїди, проціанідини, фенольні речовини, і саме вони пов’язані з відомим впливом глоду на серцево-судинну систему. 

Є ще листові рослини, які добре підходять для порошку саме через свою лагідність. Наприклад, мальва лісова, або калачики, містить слизові полісахариди, флавоноїди, фенольні речовини, органічні кислоти. Вона не різка, не гірка, не «тисне» смаком, може трохи загущувати супи й соуси. Її роль схожа на роль липи й подорожника: пом’якшити суміш, зробити її приємнішою для травлення.

Портулак городній — поживна рослина з магнієм, калієм, кальцієм, вітаміном С, антиоксидантами й рослинною омега-3 альфа-ліноленовою кислотою. Але у ньому багато оксалатів. Тому людям зі схильністю до оксалатних каменів у нирках краще не робити портулак регулярною концентрованою добавкою.

Рукола, дика гірчиця, хрінниця, грицики та інші капустяні корисні через вітамін К, флавоноїди, вітаміни групи В, хлорофіл.

Лобода біла поживна: має білок, клітковину, мінерали, вітаміни, але може містити оксалати, сапоніни й накопичувати нітрати. Вона годиться як епізодична зелена домішка, а не як головна щоденна основа.

Щавель городній і дикий просто сушити і молоти — з порошком щавлю навіть можна зварити щавлевий борщ, але підійде і до салатів, тушкованих страв тощо. 

Черемша сохне погано — тим більше, що її сезон зазвичай вологий. Але в сушарці швидко стає сухою, легко мелеться, порошок має дуже легкий часниковий запах.

Якщо робити суміш з багатьох рослин, то зелений порошок не перетвориться на ліки з непередбачуваною дією, а залишиться тим, чим і має бути: природною вітамінно-мінеральною добавкою до їжі.

Основу можуть дати кропива, шовковиця, подорожник і кульбаба; липа, мальва, обліпиха, листя малини чи ожини зроблять її збалансованішою; береза, бук і глід можуть бути невеликими домішками. Це дасть і мінерали, і хлорофіл, і поліфеноли, і слизові речовини, і трохи приємного смаку. Якщо потрібен кращий смак — додати 5–10% м’яти, меліси, материнки, чебрецю або листя смородини. Але ароматичні трави краще не робити основою, бо вони діють сильніше через ефірні олії.

Можна, насправді, нічого й не змішувати: майте 4-7-10 невеличких баночок і додавайте в тарілку кожен день щось інше, за настроєм, або іншу комбінацію. До слова, порошок має ще одну значну вигоду в порівнянні зі зберіганням сухих рослин: він займає дуже мало місця. Великий об’ємний пакет з кропивою після розмелювання поміститься в 300-грамовій баночці, якої вам вистачить на рік. 

Практична порада: листя, гілячки з листям (кропива), суцвіття в кавомолці дуже довго і часто неможливо змолоти на порошок. Тому першим етапом має бути подрібнення на грубо в якомусь більшому подрібнювачі. А потім вже домелювати в кавомолці. Молоти тільки повністю суху сировину! Зберігати в темній скляній банці, без доступу вологи.

Лікарська слава рослини не означає автоматично, що її можна їсти як добавку! І не давайте багато порошку на один раз — пів чайної ложки можна вважати нормою для більшості безпечних трав, для кульбаби, щавлю чи кропиви це може бути і чайна ложка, але посилатись можемо лише на «здоровий ґлузд». Тож, будьте обачні і будьте здорові! 

Олена ЛАШКОВА, кандидатка біологічних наук