Мої ромашкові літа

Мої ромашкові літа

А мої ромашки з Придесення,

Де Крехаїв і дитинства слід,

Мов землі і сонця одкровення,

Мов найперший — букваревий світ.

Неповторна книга і надія,

Що благала: швидше прочитай!..

Так, не вічно, любко, золотіє

Твій ромашковий та житній край.

Я ж тоді не знала, що ромашка –

То моя лугівочка-сестра,

Що до неї поспіша мурашка,

Як Десна до рідного Дніпра.

І тепер, коли іду лугами –

У свої ромашкові літа,

Чую Землю босими ногами,

Чую — сонце сходить на вуста.

Зі збірки «Покоси», 2003 р.