Абсцес нирки та інші інфекційні запалення нирок: як запобігти, чим лікувати

Пані Світлана пише: «Будь ласка, порадьте засіб при діагнозі абсцес нирки (проводиться антибактеріальна терапія)».

Абсцес нирки — це обмежена порожнина з гноєм у тканині нирки. Є ускладненням бактеріальної інфекції сечових шляхів: бактерії піднімаються із сечового міхура до нирки, спричиняють пієлонефрит, а згодом — руйнування тканин та утворення гнійника. Рідше збудник потрапляє до нирки з кров’ю із гнійної рани, фурункула тощо. Ризик абсцесу підвищують камені, пухлини, збільшення простати та інші перешкоди відтоку сечі, цукровий діабет, ослаблений імунітет, катетеризація та повторні інфекції сечових шляхів.

Основні симптоми — температура, лихоманка, слабкість, біль у боці або попереку, нудота, часте й болісне сечовипускання, каламутна, з неприємним запахом, кров’яниста сеча. Абсцес може спричинити зараження крові, тому в разі поєднання гарячки і болю у попереку потрібно терміново звернутися до лікаря! Негайна допомога потрібна, якщо до гарячки та болю приєдналися блювання, різке зменшення сечі, сплутаність свідомості, задишка, прискорене серцебиття або сильна слабкість — це ознаки сепсису.

А пані Світлані радимо від абцесу, одночасно з антибіотиками, 2 місяці приймати фітокомпозиції ГЕМОСАН, ЛІМФОГРАН, ГЛОМЕРАН, УРОСЕПТ. Ці засоби очищують кров, покращують рух лімфи, мають антибактеріальну та протизапальну дію.

До інших бактеріальних і гнійних захворювань нирок належать гострий пієлонефрит — запалення ниркової тканини; піонефроз — накопичення гною в нирці через перекриття відтоку сечі; навколонирковий абсцес — вихід інфекції за межі нирки; емфізематозний пієлонефрит — особливо тяжка інфекція з утворенням газу в тканинах, частіше у людей із діабетом. Лікують такі стани антибіотиками. У випадку великого гнійника чи заблокованого сечоводу необхідні дренування, відновлення відтоку сечі, деколи і операція.

Найкраща профілактика — не допускати, щоб інфекція з сечового міхура (цистит) дійшла до нирок. Не слід чекати, якщо є печіння, біль і часті позиви до сечовипускання, а особливо — температура або біль у боці. Для здоров’я сечовидільної системи важливо завжди пити достатньо рідини; не терпіти довго, якщо є позиви в туалет, завжди повністю спорожнювати сечовий міхур. Багато хто з жінок має «принцип» — не пити в дорозі, щоб не ходити в туалет. Лікарі дуже не радять так робити, бо навіть за добу так можна «заробити» запалення сечових шляхів. 

Пієлонефритом чи циститом можна захворіти під час нерухомості після операції, перелому, інсульту тощо. В цей час хворі мало п’ють, погано спорожнюють сечовий міхур, не рухаються — сеча застоюється і ризик пієлонефриту зростає. Тому рухатись треба, як тільки лікарі дозволять, пити вдосталь і не соромитись проситись в туалет.

Потрібно також своєчасно лікувати камені, затримку сечі, простатит, контролювати рівень глюкози. 

В разі хронічного пієлонефриту допомагають трави, що мають антибактеріальну, антисептичну дію: листя мучниці, листя і ягоди брусниці, звіробій, нагідки, корінь оману високого, журавлина, калина, квіти цмину. Проте, мучниця діє не за будь-яких умов: її арбутин краще перетворюється на активні сполуки в лужній сечі. Вона також може подразнювати шлунок і не підходить для тривалого безперервного приймання. 

Лопух має в своєму складі сполуку, яка навіть у розведенні 1 : 14 500, гальмує ріст грампозитивних мікроорганізмів, тому корінь і листя лопуха можна застосовувати від гострого і хронічного пієлонефриту, циститу.

Загалом, про рослинні антибіотики доречно згадувати саме в разі хронічної, часто рецидивуючої інфекції, в період стихання запалення (коли курс антибіотиків закінчився чи закінчується) або й для профілактики рецидивів, якщо вони бувають дійсно дуже часто.

Для посилення відтоку сечі підійдуть м’які сечогінні трави: листя берези, петрушка, ортосифон, хвощ польовий, фіалка триколірна, плоди чорної бузини. Сік з гарбуза застосовують від хронічного пієлонефриту, набряків серцевого і ниркового походження для видалення тканинної рідини з організму та посилення фільтраційної функції нирок.

Препарати з коренів та кореневищ дягеля використовують для посилення сечовиділення при хронічному пієлонефриті та нефриті з явищами ниркової недостатності: на 1 склянку води 1 ст. л. подрібненого кореня, варити 10 хв., пити ложками до 5 разів на день; 20 г кореневищ і коренів настоювати 8 год. в 1 л води, процідити, вживати по 100 г 3-4 рази на день. Використовують дягель і в суміші з травою польового хвоща. 

При запальних захворюваннях сечовивідних шляхів і нирок незайвими були б і трави, які б захищали від запалення слизові оболонки, обволікали їх слизом. Однак, після пиття настою рослинний слиз не потрапляє незміненим у сечу і не обволікає слизову плівкою, як він обволікає рот, горло або шлунок. Тому, щоб захистити слизову сечостатевого тракту потрібні трави, які мають протизапальну, пом’якшувальну й опосередковану захисну дію.

Таким може бути кореневище пирію повзучого — для збільшення кількості сечі та «промивання» сечової системи; сполуки пирію також не дають бактеріям кишкової палички прикріплятися до клітин сечового міхура. Кукурудзяні приймочки традиційно застосовують від печіння та подразнення сечових шляхів. Вони також зменшують прикріплення уропатогенної кишкової палички до клітин сечового міхура та мають протизапальну дію.