Надзвичайно цікава рослина, Arum maculatum. Він лікує ревматизм, невралгії, бронхіальну астму, його також їли колись. Але не знаючи його секретів, можна ним отруїтися «на смерть».
Вигляд у неї трохи незвичний для нашої флори. Вся рослина дуже схожа на всім відому калу, що й не дивно, бо належать вони до однієї родини — Кліщинцеві.
Рано навесні або ще навіть взимку з-під землі з’являються її розлогі, стрілоподібні темно-зелені глянцеві листки на черешках: довжина листка до 20 см, а черешка — до 25. Деякі рослини мають на листі темно-коричневі або чорні плями. Листки ростуть із бульбоподібної кореневої системи, багатої на крохмаль, яка може бути дуже великою та глибокою. Корені аруму довгасті, схожі на картоплю, коричневі зовні, всередині білі, з молочним соком.
Потім, у травні, виростає довге коричневе стебло зі світлим жовто-зеленим приквітником в якому є паличка-квітка. В бульбоподібній основі приквітника температура десь на 10-15 градусів вища, ніж навколо — це для приваблювання комах, щоб запилювали квіти. Звідси і його назва Arumвід грецького слова aron, що означає «тепло». Після відцвітання приквітник та листя відмирають, і у липні вже можна бачити щільний колос з 10–20 яскравих червоних ягід, які ще довго залишаються на рослині.
Ці ягоди, як і всі інші частини рослини, отруйні. Варто їх покласти в рот, як слизова оболонка почервоніє, набрякне, пектиме. Щоправда, хвилин через 15-20 ці неприємності минають. Але якщо з’їсти сирих ягід чи інших частин рослини, то неминуче отруєння з наступними симптомами: печіння і набряк губ, рота, язика і горла, біль у животі, запаморочення, судоми, блювота і серцева недостатність.
Токсичними компонентами є кристали оксалату кальцію та розчинні оксалати, ціаногенний глікозид і алкалоїд. Кристали оксалату мають форму тонких мікроскопічних голок, які сприяють проникненню токсичних сполук і які травмують слизові оболонки травного і сечовивідного тракту.
Бульби містять багато крохмалю, кристали оксалату, сапоніни, гостру есенцію. Листя містить алкалоїди, включаючи нікотин, щавлеву кислоту, яка при попаданні всередину викликає подразнення рота і глотки, що супроводжується печінням або виразками та виділенням великої кількості слини. Набряк язика або набряк горла є невідкладним станом — необхідно негайно звертатись до лікарів.
Зварена рослина перестає бути отруйною, а от сиру жодному разі вживати не можна!
Зростає кліщинець на більшій частині Європи від Іспанії до Швеції та від Великобританії до Угорщини. Також зустрічається у нас, в Білорусі, Туреччині й Закавказзі у листяних лісах, на узліссях, пустищах. Вирощується і як кімнатна рослина, і у садах як декоративна.
Ця рослина відома народній медицині. У Франції крохмаль, отриманий з коренів, використовували як косметичний засіб для шкіри, а в Італії — для видалення веснянок. Як припарка кліщенець лікує мозолі, попрілості та бородавки.
Цілителі застосовували корені як болезаспокійливий, протизапальний, відхаркувальний засіб. Лікували настоєм або припарками ревматизм, невралгії, бронхіти, застуди та бронхіальну астму, гастрити з підвищеною кислотністю, жовчокам'яну та сечокам'яну хвороби, геморой. Робили з бульб і горілчані настоянки для розтирань у разі ревматизму та подагри.
Настій кліщинця на холодній воді
1 ч. л. подрібнених коренів залити склянкою холодної води, настояти 8 годин. Пити по 1 ч. л. 4-5 разів на день.
Подрібнений і підсмажений корінь колись в Європі навіть їли, готували з нього напої. Принаймні, такі твердження знаходять в старих текстах.З античності в різних регіонах Європи корінь додавали до хліба чи коржів, особливо у голодні роки. Їх необхідно очистити від шкірки та кілька разів кип’ятити у воді, щоб видалити розчинні токсичні сполуки. Але точних рецептів приготування нема, на безпечність такі страви нині ніхто не перевіряв, і ви не перевіряйте на собі!
З рослиною варто познайомити дітей, щоб застерегти від вживання ягід. Ягоди мають приємний, солодкуватий смак напочатку, по мірі розжовування він стає їдким. Але, звичайно, краще знати це теоретично і не перевіряти на собі.
